Екскурсія виставкою “Стрічки та трикутники” Давида Чичкана (ВІДЕО + ТЕКСТ)

 
“Я не агітую. Хочу, щоб українці прийшли на цю виставку, і якби їм не сподобалось, вони б сказали – яке лайно, і може в них з’явилася б своя ідея України, концепція, яку їм захотілося б втілити натомість. Я хочу, аби в українців з’являлись кращі ідеї.”

Давид Чичкан (1986) — сучасний український художник, який послідовно розвиває критичний напрямок в мистецтві, перетворюючи власну художню практику на інструмент трансформації суспільства. Працює з такими медіа як графіка, живопис, стріт-арт та перформанс.

Розповів детальніше про свою нову виставку, яка відкрилась в Центрі – “Стрічки та трикутники”.

Ще з дитинства Давид цікавився питанням – що означає бути справжнім українцем? 1986 го року народження, він ще в дитячому віці під впливом залишків радянської пропаганди і матері, яка була іконописицею, задавався питанням – хто був “крутішим” – Ленін, якого культивували у дитячому садку, чи Ісус, якого малювала матір? А мама йому відповідала – найкрутішим був Тарас Шевченко, бо він був справжнім українцем. І питання цієї ідеї українства, без архаїки і шароварництва, Чичкан проніс аж до тепер.

Завдяки текстам Миколи Драгоманова, який, на думку Давида, був ідейним основоположником України, він викристалізував розуміння – що ж таке бути українцем. Ідеологія Драгоманова – український гуманізм – стала дуже близькою для художника.


В своїй експозиції Давид запрошує поглянути на його ескапістський світ видуманої України. Тут  за його фантазіями більшовики не знищили УНР і історична лінія цієї держави не переривається і зараз на наших теренах панує соціал-демократія. Давид вважає, що синьо-жовтої символіки недостатньо, аби повністю розкрити ідею цієї країни, адже вона малоінформативна. Тому він додає ще три стрічки різних кольорів: чорну – як символ анархізму, фіолетову – колір фемінізму і червону – соціалізм, який, як вважає Давид, є невіддільною частиною самої ідеї українства.


На першій роботі під цими стрічками художник зображає двох реальних постатей, його знайомих ветеранів АТО, котрі воювали проти російського імперіалізму і саме за ту ідею України, яку собі уявляє Чичкан. Саме тому він приділяє цим персонажам вагому роль в своїй виставці – вони борються за те, аби ця вигадана Україна стала реальною.

У створенні символіки своєї фантазійної України художник звертається також до трикутників – доволі популярних на наших теренах фігур і розвиває стилістичний прийом Нарбута, який використовував трикутники в дизайні грошових одиниць, “Букваря”, відсилаючи до епохи модернізму.


Важливою частиною уявної України Давида Чичкана є уявна, альтернативна гривня – він не згоден з існуючим варіантом наших грошових одиниць, зокрема через зображення Богдана Хмельницького, котрого митець вважає антиукраїнцем. Велику увагу в дизайні гривень художник приділяє цитатам зображених на грошах персонажів – Лесі Українки, Івана Франка, Михайла Драгоманова. На теперішніх гривнях цитати надто нерозбірливо написані, та й вибрані уривки надто інфантильні, відірвані від реальності, тож Чичкан намагається виправити цю помилку. 

Леся Українка, Франко, Драгоманов для художника – такий собі український дрім-тім, основні борці за радикальний соціалізм, анархізм, революційний прогресивізм. 

Ще однією причиною, чому Давид працює над висвітленням даної ідеї в своїй творчості, є спроба закликати глядачів до формування політичної свідомості, яка зараз, на жаль, в більшості відсутня серед українців. Провокативними зображеннями і висловами він пробує боротись з кашею в головах людей, спонукати до поглиблення своєї політичної освіти, політичної культури, бо “давно пора, нарешті, вийти з постмодерну!”.

Також Чичкан в представлених роботах теоретизує над існуванням мережі політичних формувань і їх гасел – наприклад, мережа гуртків соціальної революції, координація ініціатив звільнення трудящих.
Ще він пропонує перенести дату святкування Нового Року на 1 травня, зображуючи традиційне в Європі і США “травневе дерево” – стовп, на який люди намотують стрічки. Тим більше, що Львів – перше місто в Європі, де розпочали святкування 1 травня як день пам’яті борців за права робочих, на це перше 1 травня із тематичною позицією вийшов сам Іван Франко. 

Художник виступає проти “тупої дихотомії” – є патріоти, а є соціалісти, – в якій все ще живуть більшість наших співгромадян. Особливо в часи підміни понять, коли комуністичними називають насильницько-капіталістичні Китай чи Радянський Союз, чи, тим більше, відверто фашистські так звані ЛНР/ДНР, що прикриваються червоним прапором. 


Це, в загальному, проблема сьогодення – люди не читають текстів, вони дивляться картинку. Тому Денис і працює з графікою, картинками, аби хоч так зацікавити до поглиблення знань, щоб хоч якось боротись з кризою споживацтва і, відповідно, поверхневістю. 

Фото експозиції: Тарас Бичко.