Екскурсія виставкою “Постаті “Культури”. Розстріляне відродження” (ФОТО, ВІДЕО, ТЕКСТ)

Авторка виставки “Постаті «Культури». Розстріляне відродження” Богдана Давидюк провела екскурсію експозицією і розповість про роботу над нею.

Виставка плакатів Богдани Давидюк ілюструє тему Розстріляного відродження та знайомить нас із часописом «Культура». Художниця висвітлює феномен української культури, яку знищували совіти ще 100 років тому. Виставка складається з двох частин: 12 постерів Богдани та слайди зі часопису із середини ХХ століття. 

“Говорити про якісь свої досвіди читання є дуже важливо, бо зараз багато людей собі заново усвідомлюють, хто вони є, яка є їх ідентичність – і повертаються до того, з чого робилась та ідентичність”

“Мій світогляд формували книжки: ті, хто пишуть книжки, ті хто говорить про книжки”

“В одній з своїх книжок перекладач Олександр Бойченко коротко писав про цікавих персоналій, які не варто пропускати. І коли я там знайшла про персону Єжи Ґедройца – для мене було несподіванкою, що власне ця антологія, яка називається “Розстріляне відродження”, вийшла в 1959 році за ініцативи паризького видавництва “Культура” за польський кошт. І ти починаєш розуміти, що у всьому, що ти сприймав як даність, у всьому є історії живих персонажів.”



“Мені було цікаво це робити в 2019 році, цікаво це і зараз – оскільки все, що відбувається, перегукується з всіма текстами, які, насправді, стали якимось підкладом потреби видати цю антологію.”

“Коли читати переписку Юрія Лавріненка, котрий був укладачем цієї антології, і Єжи Ґедройца, то ти розумієш, що все будується на людях, все будується на спілкуванні і все це є актуально і зараз”

“Мені постійно напрошуються паралелі: якщо ми можемо репрезентувати нашу культуру зараз, то робити це не “бо ми бідолахи”, а якраз від того, що нам є шо сказати, і ми можем це зробити на доброму рівні – в цьому також є цінність взаємодії”.

“Листування Лавріненка і Ґедройца – це майже детективна історія про те, як потрапити за “залізну завісу” і зробити так, щоб ця література з’явилась там”

“Про плакати: мені йшлося про короткі, врізані фрагменти розмов, фрагменти побудови персоналій і, мені здається, я би до цього не поверталась ще довго, якби не наступив такий час, що є зараз”



“Коли ти розумієш, що можеш хоч щось сказати хоча б одній людині, котра нічого не чула про цей період чи феномен такого матеріалу, то це напевно варто сказати”

“Дуже надіюсь, що колись воно переросте в артбук з хорошим, літературознавчим текстом”

“Галерея портретів, насправді, мала би бути більша, бо не можна говорити про часопис “Культура” без наступної, теж дуже важливої антології про Шестидесятників. Але тут зображені ті люди і ті фрази, без яких, на мою думку, цієї антології не сталося б. Ці їхні слова можуть здаватись випадковими, але це важливо для розуміння, чому це все сталося. Мені цікава історія книжки, мені цікава історія навколо книжки і як воно сприймається назовні”

“Важливо говорити, що ті, що загинули, їхня найбільша цінність, як би це страшно не звучало, не в тому, що вони загинули, а в тому що вони дійсно були дуже важливим пластом нашої культури”

Фото: arrideo.photography