Початок повномасштабного вторгнення поруч з усіма трагедіями і бідами сколихнув простір української культури. Ми розбудили власні рефлексії і пошуки того, ким ми є, ким ми мали б бути, якби не вплив русифікації, що затінив нашу автентичність.
У березніі 2024 року гості Муніципального мистецького центру Альберт Цукренко та Олексій Ковжун публічно спілкувалися про роль культури та музики у вибудовуванні мостів між світом та нами. Подія відбувалася у межах виставки “Вільна музика”: українські низові ініціативи від 1980-их до 2020-их.
У розмові Олексій та Альберт часто пригадують так зване покоління “Вусатого фанку”, що вважається феноменом української музики 60-х років. Їхня творчість лунала самобутньо, оспівувала українськість і водночас перепліталася з тогочасними світовими трендами. Та вже у 80-ті роки відбувається певний спад, що не міг трапитися раптово. Альберт Цукренко наводить кілька факторів, що цьому передували.
- Першою є політична причина. Лібералізація культурної політики в кінці 60-х років добігла кінця і знову відбувається, так зване, “закручування гайок”.
- Друга причина – технологічна. В музичній індустрії з’являються синтезатори. Використання живих інструментів мінімізується, тому якість творів відчутно змінюється.
- І третє – вікова історія. “Люди не вміють гарно старіти”.
Та основна проблема полягає в тому, що ми часто губимо послідовність. Кожне нове покоління винаходить велосипед. Олексій Ковжун неодноразово повторює, що основне наше завдання наразі – вибудовувати традицію тяглості. Світу ніде побачити нашу культуру, як щось протягнене в часі, бо ми маємо багато питань, щодо архівації та авторських прав.
“Ми – незрозуміла культура для самих себе” Першочергово нам варто самотужки набути розуміння того, ким ми є. І тоді це почне відгукуватись.” Потрібно бути репрезентаторами культури особисто, якщо ми бачимо, що інституції, міністерства не є до кінця дієвими. Ми мусимо підставляти плече одне одному, бо це є наша спільна відповідальність. Нація – це абсолютно соціальний конструкт, але водночас настільки реальний, що ти відчуваєш біль незнайомих тобі людей, як свій власний”.
Тому нині усі досліджуємо хто ми є, нині усі повертаємось додому.
“Музика – найголовніший амбасадор. Музика проходить повз фільтри і працює напряму з емоцією. Музика не потребує перекладу.“
