Відновлення публічного простору в повоєнну еру. Лекція Паскаля Ґілена (ВІДЕО, ФОТО) — Львівський муніципальний мистецький центр

Коли ми дивимося на те, як публічний міський простір був культурно-політизований протягом останнього століття в більшості європейських країн, ми можемо виявити три домінуючі форми: (1) Монументальний підхід з початку ХІХ століття, де домінують національні культурні будівлі (національні музеї, опера) і пам’ятники, переважно, національним героям; (2) мистецьке (ситуаціоністське) заперечення цього ієрархічно організованого простору кінця 1950-х і 1960-х років (включаючи графіті, памфлети, гепенінги, активістське мистецтво) і (3) креативне місто, яке використовує культуру для вигнання економіки з початком 1990-х років. Усі три форми культурної політики визначають публічний простір до сьогодні, але саме перший і третій види політики звузили публічний простір і «захопили» його в те, що Ґілен називає «репресивним креативним містом». Обмеження через Covid-19, диджиталізація публічного простору, тероризм і війна лише посилили ці репресії щодо публічного простору. У своїй лекції Ґілен задається питанням, як ми можемо відновити суспільне життя після тих «нападів» на нашу громадську сферу і яку роль у цьому може відіграти мистецтво, як це було на початку 1960-х років. Він шукає вихід у так званих «загальних практиках» (commoning practices), які створюють напівпублічні простори. За словами Ґілена, ці напівгромадські місця мають вирішальне значення для відновлення довіри у післявоєнну епоху. Лише коли ми матимемо добре функціонуючі напівгромадські простори, ми зможемо працювати над відновленням справжньої демократичної політичної сфери.