Твори Тіберія Сільваші, незалежно від їх розміру та матеріалу, завжди є свідченням тяглості процесу живопису. Вони позбавлені образів чи будь-яких натяків і вимагають від глядача цілковитого зосередження на собі. Цей етап в осмисленні роботи доволі складний.
Являючи собою крайній випадок аналітичної абстракції, твори Тіберія Сільваші перетворюють мертву та інертну матерію на стан світла. Серія робіт «Випадковості», що створює цілісну філософію, виглядає як окремий період автора. Період, який рухався паралельно і самостійно.
Як живописець Тіберій Сільваші працює з об’єктами – діяльність живописця не закінчується картиною, не обмежується в просторі.
Роботи на папері, що з`являються із уваги Тіберія до відходів виробничого процесу, є живописом, що вийшов за межі його монохромів та інших робіт на полотнах.
Тіберій вирощує живопис, нашаровуючи колір за кольором олійну фарбу, під монохромом залишаються інші кольори та текстури, що утворюють внутрішню структуру твору, стаючи невидимим, але відчутним для глядача.
Частина робіт виконана на сторінках преси, і тепер вони позбавлені інформації. Що може живопис у нових умовах існування у світі інформаційного простору? Не повідомляти, бути не більше ніж частиною світу фізичної присутності. У часи агресивної інформаційної реальності роботи Тіберія Сільваші являють собою її протилежність, а живописець залишається вірним собі, продовжуючи не робити виставки-висловлювання.
