Відкриття виставки Jan Bačynsjkyj. Peršyj Lvivsjkyj Kvir

Для опису виставки надаємо відгук від відвідувача Михайла Скопа.

Навідався я у Львівський муніципальний мистецький центр на виставку Jan Bačynsjkyj. Peršyj Lvivsjkyj Kvir. Мене підкупила провокативна афіша і анотація. Але, забігаючи наперед, скажу: отримав я зовсім не те, на що сподівався, бо тут все спокійно.

З анотації можна довідатись, що ключова тема – суб’єктивний досвід квір-художника як реакція на зовнішній світ. В розумінні Яна, існування суспільства визначається через бінарну опозицію: «інертну» більшість і «нестабільну» меншість, а сам проєкт пропонується вважати реакцією на «агресивний консерватизм та традиціоналістську параною». Така риторика геть не спонукає до суспільного порозуміння і толерантності, але на те вона і провокація.

Як на мене, підняття теми квіру у мистецькій інституції є важливим, адже її наявність є своєрідним «маркером» сучасного розвинутого суспільства. До слова, львівський квір має довгу і багату історію. Тема розкривалась в таких галереях як «Дзиґа», «Детенпула», «Правда, Б» та ін. Тому назву виставки не потрібно сприймати буквально, адже вона містить анахронізм, можливо, покликаний «обнулити» попереднє.

На виставці презентовано три відео та значна кількість предметів. Деякі з них могли би утворити самодостатні проєкти, але більшість призначені лише для знайомства із лівим активізмом та суб’єктивними поглядами Яна на такі соціальні теми як «традиційні» аборти, насильство в сім’ї, трансгендерність, б’юті практики та ін. Іншими словами, вони є для того, щоб увести глядача в тотальний дискурс, у якому перебуває художник. Особисто мені вони здалися дещо випадковими і викликали інформаційне перевантаження.

Але, якщо відмовитись від марного намагання зчитати об’єктивну реальність через суб’єктивний досвід іншої людини, ці предмети можна розглядати як артефакти особистої міфології, будова якої розкривається через вміло подану символіку.

Так перше відео відображає трансгендерність як метаморфозу в триногу людину. Друге, яке представляє бриття голови і виймання волосся із рота обстригача, може сприйматись як ініціація, відмова від попередніх позицій у структурі. Дід-тиран із третього відео виступає своєрідним Сатурном, хтонічною першопричиною і пожирачем власних дітей. Цей образ також служить не лише втіленням «традиційного» і «минулого», яким надається вкрай негативне значення, але й алегорією держави і армії як репресивних структур. Одягання «шкіри» діда із чотирьох кілограмів краваток є актом, співзвучним із перемогою над Немейським левом, шкуру якого одягає герой, тим самим позбавивши його суб’єктності. Якщо врахувати, що наратив Яна є побудований на бінарних опозиціях, то цей акт означає перехід з позиції «жертви» на «агресора», але без визволення зі структури. Як результат – можливість конструювати власну ідентичність.

Як підсумок, можу сказати, що проєкт є куди складнішим, ніж здається. Провокація і ангажованість тут поєднується із виразністю і простотою вислову, що безумовно заслуговує на увагу. Тому, за офіційною шкалою #Бувбачив оцінка «Першому львівському квіру» – сім лисин Мішеля Фуко.”

текст: Михайло Скоп // БУВБАЧИВ
https://www.instagram.com/buvbachyv/
фото: Христина Соломончук