Бесіда відбулася в межах виставки “Сейф Новаківського 1914-1918”, що вперше зібрала рисунки Олекси Новаківського, створені під час Великої війни. Рисунки відображають події та суспільні настрої цього періоду на території Галичини, міфи та роздуми про катастрофу Першої світової війни, яка несправедливо залишилася забутою в нашій культурі.
Ігор Жук: Сьогодні ми про твори, графіку, а також документи, записи, листи з деякими знахідками останнього періоду роботи і буквально останніх днів художника. Реєстр почав формуватися 2 роки назад, в 2023 році. І до кінця цього літа ми закінчимо зі скануванням цієї великої маси. Вимальовується нова картина, тому що багато творів взагалі було поза увагою дослідників, багато що ніколи не публікувалося. Зараз ми розкладаємо той «пасьянс», щоб він в цілісності своєї інтегральності був видимий, і таким чином можна реконструювати проєкти художника, зрозуміти що він хотів намалювати, певні ідеї, до яких він вертався з року в рік в різні періоди своєї творчості. Певні архетипи були в його голові — я навіть думаю, чи не застосувати до цього матеріалу методику Карла Юнга з його архетипом. Звідси назва проекту — “Іконографія міфів”.
Дуже близький товариш Новаківського, адвокат Іван Голубовський, написав прекрасну книгу «Розмахом могутніх крил». Добре що її видали і цей текст був збережений завдяки, можна сказати, подвигу професора Миколи Мушинки. На превеликий жаль мені не вдалося з ним поспілкуватися. Професор Мушинка відносно недавно пішов з життя, але встиг залишити цей текст. Ми знайшли набір у редактора, який впорядковував і готував текст до публікації. Це відкрило дорогу до подальшого опрацювання, наприклад, можна на цьому матеріалі будувати програму курсу з культурної антропології чи історичних досліджень інтелектуальної історії. Упорядкувати, вибрати фрагменти і роздавати студентам.
Ганна Новаківська: То направду є дуже цікава сама по собі ця книжка, бо по суті написана сучасником. Вони разом жили, разом розмовляли, творили, зустрічалися. Це його друг!
Ігор Жук: Так, це книжка з багатьма інтимними моментами. Там можна знайти чи реконструювати абсолютно унікальний текст. Всі, хто займається дослідженням творчості Олекси Новаківського, мають до нього звертатися.Я маю намір широко використовувати його в подальших публікаціях, адже це матеріал, який до останнього часу був закритий в публічній сфері. Ця виставка спрямована саме на це. Крім того, в Католицькому університеті ми зробили кілька виставок: дві виставки з акцентом на постаті Андрея Шептицького — рисунки Шептицького в митрополичому кріслі. Називався рисунок «Наш архіпастир Андрей Шептицький в митрополичому кріслі». І наступна виставка — «Християнська іконографія Олекси Новаківського». Вона дотепер експонується в холі філософсько-богословського факультету Українського католицького університету на Хуторівці.
Коли ми розклали ці рисунки й побачили образи війни, ми були дуже вражені. Цими матеріалами зацікавились колеги з Муніципального мистецького центру. І в результаті вийшла дуже хороша виставка. Я зробив попереднє впорядкування й надалі в кураторській роботі вони так притримувалися тих тем, які я артикулював.
Є група рисунків, які пов’язуються з вольовим імпульсом: воля, чоловіча постать. Очевидно, художник персоніфікував себе самого в цій потужній постаті. Я не знаю, чи читав він Шопенгауера «Світ як воля». Але паралель є.
Ганна Новаківська: Є різні версії тої волі. В одній нібито гуцул тримає воїна, в іншій — чоловік тримає жінку, є різні символи.
Ігор Жук: Це одна з міфологем, до яких тяжів Олекса Новаківський. Сила, порив, звитяга, перемога — так називалися розділи мого попереднього впорядкування. Також його дуже захоплював мотив збору лицаря в похід. Імпульс до подвигу, до певного проматерівського пафосу, а з іншого боку — оплакування полеглих, смерть лицаря. Такі речі в нього часто повторюються. І нещастя війни. Ця тема відсилає до Франциско Гої, до «Згарища руйнування».
Ганна Новаківська: Також це паралелі з сучасними подіями.
Ігор Жук: Так, це нам близько. Також – «Ангел смерті» (інший варіант «Молог війни»). Існує велика, більша малярська робота, але в цих залах ми побачимо інші, несподівані речі. Він проєктував архітектуру, він проєктував монументи. Є серія, присвячена Тарасу Шевченку з символічними портретами — Шевченко там зі смертю за плечима, з косою. І монумент «Шевченко» — також дуже цікава архітектурна чи архітектурно-скульптурна ідея. А також монумент, який, судячи з усього, мав стояти на площі святого Юра.
Ганна Новаківська: Це зовсім маленький рисуночок. Пан Ігор вперше це відсканував 20 років тому, і воно так і лишалося у фондах. Коли ми готувалися до виставки, я вирішила його відшукати. Знайшла в рисунках архітектурних до Юра. А тепер я ще додатково пішла шукати папери стосовно цього проєкту й знайшла ще опрацювання деталей.
Ігор Жук: Є типові мотиви, які повторюються — Лев, із серії Леонардо де Вінчі. Образ Леонардо його захоплює, тож він присвячує йому цілу серію рисунків. Взагалі він робив багато порівнянь із великими геніями Високого Відродження, бо у нього явно виразні є також асоціації з Мікеланджело, зі його Страшним судом, з Мойсеєм. Наприклад — владика Шептицький і Мойсей Мікеланджело.
Також є записи які треба розшифровувати: «сон, мій сон година друга…». Він посеред ночі десь піднімався, схоплювався, робив записи. «…починав працювати з дня третього падалиста 1917 року. Стоячий пам’ятник на вступі до плаца Святого Юра при ступенях коло паркана…». Напевно, там десь де зараз стоїть пам’ятник митрополиту. Маємо також військові відзнаки. Судячи з дат, які там є, це Львів 1916 рік, але є і 1928, це, можливо, пізніше він домалював, використав свої попередні ескізи.
Ганна Новаківська: Важливий тут символ червоної калини.
Ігор Жук: Червона калина, як і галицький лев. Є форми в овалі. Він це називає яйцем. Ці роботи відносяться до періоду, коли він працював над проєктом панно для музичного інституту імені Лисенка. Проєкт, на превеликий жаль, не був реалізований. Цікаве питання чому, бо там з’явився розпис Сосенка і лишилися овальні поля. В якийсь момент Новаківський втратив інтерес і стимул.
Ганна Новаківська: Чи до Новаківського втратили…
Ігор Жук: Треба розібратися. Дуже шкода, тому що в нього був талант монументаліста. Це був єдиний шанс, коли він міг монументальне малярство реалізувати в архітектурі. Він хотів це робити. Він хотів оспівувати історичний епос національний, так як це робив його вчитель Ян Матейко по відношенню до польської історії.
Так само в нього була серія князів. Було замовлення з боку видавця…
Ганна Новаківська: Наскільки я пам’ятаю, якесь замовлення було з «Великої України».
Слухач: У випадку музичного інституту, там нічого дивного, бо це об’єкт був невеликий, але там так чи інакше були залучені всі тодішні українські яскраві митці з боку архітектури та скульптури, а між творчими людьми конфлікти — там вже амбіції, спосіб самовираження… Щось таке там відчувається. Концепція архітектурна від початку була дещо інша.
Ганна Новаківська: Ті символи, що планувалися — освіта, наука, мистецтво, там власне з орнаментальними композиціями Сосенка. Воно би дуже добре лягло, але щось не так пішло. Тепер там зробили якісь псевдокопії в залі. Я щось таке бачила на знимках.
Ігор Жук: Що тут ще могло бути представлено й відноситься до війни… Якби я робив презентацію чи наступну виставку й використав би також тематику війни, я би почав із серії рисунків, які також не публікувалися, на них не звертали окремої уваги — «Шептицький в ауті». Про те, як він їде під конвоєм. Це його везуть на заслання кінні козаки. І дата: 22 грудня 1927-го року. І я так розумію, що це могло бути до річниці його повернення з заслання. Була ідея зробити вшанування 10 років після звільнення. У кожному разі таке можна логічно припустити. І це також епізод, пов’язаний з війною, з російською окупацією.
Ганна Новаківська: А це власне вже ескізи меморіально-цвинтарного типу. Гробівці. Це оті от деталі оздоблення, які були.
Ігор Жук: Я на це дивився й в мене таке питання виникло: оці проекти гробівця — чи вони взагалі відносяться до меморіального військового поховання?
Ганна Новаківська: Але ж це власне 1917-й рік, «Життя» (напис). Це вони пов’язані з тими плафонами…
Ігор Жук: У нього є серія ескізів на тему мучеництва Йосафата Концевича.
“Ангел Смерті”, або “Молох війни”. Це його хвилювало й є багато відповідних композицій. Всякі демони, фантазії вершники апокаліпсису. Відчувається вплив на нього мистецтва символізму центральноєвропейського. Був свого часу такий дуже добрий художник, неоромантик Арнольд Беклін, який шалено був популярний десь в районі 1900-го року в Центральній Європі: у Відні, Кракові, Львові. І Ходлер… оці хлопці на нього вплинули. Що було абсолютною несподіванкою — це монстри, цей розділ, коли я в папочку це складав, я назвав “Орки” — точно, як ілюстрації до Толкіна.
Ганна Новаківська: Я ті рисунки власне знайшла й розкладала їх в файли. Тоді якраз як в нас почалася війна і мені було настільки це якось близько, суголосно, як кажуть, ті переживання Олексія Новаківського з тим жахом, який крокує, йде на нас…
Ігор Жук: Зверніть увагу, що тут вояки в австрійській формі, в тих шапках австрійських, а цей в кашкеті. І підпис: “Я ваш брат”. Як це взагалі розуміти? В Російській імператорській армії цілі підрозділи були склалися з українців, і вони в близькому бою говорили одною мовою і в якийсь момент усвідомлювали, що вони є з обох боків. Він це й мав на увазі. А також нещастя війни, руйнування, зруйновані оселі, голодні діти, вовки, які виють, собаки. А тут портрет імператора Вільгельма. Але чи це карикатура? В жіночому образі… Можна припущення робити.
Є контракт укладений між між митрополитом Андреєм Шептицьким і маляром Олексієм Новаківським, а також додатки, списки робіт, то фактично до звітності. І що там написано? «Пан Олекса Новаківський, артиста і маляр, і митрополит Андрей Шептицький, заключив у Львові з дня 27 грудня угоду року Божого 1913».
З того, що пише Іван Голубовський: Шептицький був у Кракові, звернув увагу на виставку і познайомився з художником, робив йому великі компліменти і запропонував приїхати до Львова, і заключили вони у Львові дня 27 грудня слідуючу умову: «Митрополит Шептицький обов’язується давати пану Новаківському через цілий рік 914 місячно корон 350 або в цілім році разом суму 4200 корон в місячних датах. Пан Новаківський обов’язується з кінцем року 914 дати митрополитові для Національного музею всі начерки свої ескізи, пером, олівцем, студія і ті образи, яких би не хотів продати». Тобто дуже лайтові умови.
«По п’ятьох літах, то єсть з кінцем року 920, віддасть всі образи, мальовані від 914, яких би до цего часу не міг продати. Всі свої праці буде підписувати, означуючи дати, рік, в котрім праця зроблена. З робіт року 914 буде ліг п’ять комусь дарувати. Вільно йому буде уживати всіх своїх студіїв зглядно в ті ціли у себе задержувати. То що вже буде власностю митрополита аж до смерті того ж. Митрополит даровуючи твори як пана Новаківського до музею, застерігає собі і пану Новаківському право вольно буде Новаківському задержати у себе до смерті щось із своїх праць, особливим способом собі милить, означаючи на них на відворотній стороні, що ця праця є власністю митрополита чи музея. На коли вилучилася пану Новаківському нагода продати яку працю вже віддану на власність митрополита чи музея, буде мати право її за іншу свою працю замінити. В разі непорозуміння рішає журі. Взглядно митрополит буде міг з праць пана Новаківського набутих силою свого контракту дарувати після волі кому хоче контракт цей обязує на рік 914». І далі додатки, список образів і рисунків, виконаних артистом маляром Олексою Новаківським по умові з ексцеленцією митрополитом Андреєм графом Шаптицьким за рік 914 у Львові, за рік 17-й, за рік 18-й, які слідують. Там два варіанти є списку.
Ганна Новаківська: Контракт був підписаний, але потім, судячи по рисунках, по карикатурах на Свінціцького, по карикатурах на тих людей, які представляли інтереси музею, були дуже специфічні стосунки і вельми не дружні. Тому що музей вимагав більше картин за оренду тих приміщень, де жила родина. А Новаківський більше цінував свою роботу. Був конфлікт. І цей конфлікт був виражений в таких дуже гострих карикатурах.
Ну це, відверто кажучи, документи, які можуть ілюструвати специфіку стосунків. На початку, як Шептицький запросив Олексу Новаківського, це були одні умови, і, мабуть, були ближчі стосунки зі самим Шептицьким, я так думаю, бо були підготовані ті тексти, а потім вже Шептицький, скільки все видно, переадресував це на сам музей, на керівництво музею. І там вже були трошки інші стосунки, тому що Шептицький бачив в Новаківському співавтора реалізації його ідей, того, як він бачив розвиток мистецтва, потім у 23му році з’явилася й школа художня, де вчилися діти, яка працювала за підтримки і за фінансування самого Шептицького.
Ігор Жук: Це були такі замінники відсутньої Академії красних мистецтв. Це атрибут повноцінної держави. Національний музей є, Академія красних мистецтв, це так само як університет, як будівля парламенту.
Ганна Новаківська: Ще буде друга буде черга фіксування дослідження, тому що рисунки ми завершуємо, вже рисунки розкладені, а друга частина текстова: записи, тексти, варіанти автобіографії — є один, другий, третій, листи, які писав Новаківський, листи, які він одержував, потім листи й записи, які торкаються самої школи Олексія Новаківського. Його конспекти з навчань у Краківській академії, рисунки — ті, що він робив під час навчання в академії. Багато цікавих речей. А ще є маленькі записники. Усі ці записи треба розшифровувати, вивчати.
Для Олекси кожна картина була як дитина, йому з ними розлучатися було дуже важко. Якщо, наприклад, Труш був художник по суті комерційний… Він, наприклад, малював сосни на замовлення: продавав, продукував ті роботи. В Олекси була абсолютно інша творчість. Він мало мав замовлень, через силу малював, треба було за щось жити і продавати. За все життя у Олекси Новаківського у Львові не було ні одної персональної виставки. У Перемишлі, в Польщі він мав набагато більші перспективи. Але, як ми знаємо, виставку його школи там знищили, бо він відмовився бути поляком, ідентифікував себе українцем.