Мистецькі простори мають бути доступними для усіх. Це світова практика, якій ми хочемо відповідати. Через непродуману інфрастуктуру чимало людей не можуть відвідувати громадські місця та культурні установи.
Львівський муніципальний мистецький центр від початку запланований як безбар’єрний.
У нас все розпочалося із пандуса. Через високий перший поверх архітектори та майстри втілювали його під пильним контролем експерта з доступності Ярослава Грибальського.
Паралельно щодо інклюзії Центр співпрацює з організацією “Інклюзивної лабораторії”. Це напрям громадської організації “Культурні географії”, який передбачає навчання і взаємодію людей, дотичних до сфери культури та мистецтва, з інвалідністю та без, представниць/ків різних гендерів, національностей, соціальних груп, які прагнуть, щоб при створенні сучасного українського культурного продукту були враховані потреби кожної та кожного.
Валерія Карпань та Марина Хрипун, які впроваджують цю ініціативу в тому числі й для Львівського муніципального мистецького центру, описали свою діяльність:
Що саме дозволяє назвати Львівський муніципальний мистецький центр безбар’єрним?
Мистецький центр створюється на першому поверсі неоготичного будинку XIX століття, тому робота з вже існуючим простором, інтер’єр і екстер’єр якого потребує особливої уваги з точки зору збереження архітектурної і історичної спадщини, має деякі обмеження. Тож приміщення буде адаптоване для відвідувачок і відвідувачів з різними потребами і бекграундом відповідно до існуючих умов, заданих простором. Під час ремонтних робіт командою Центру було виявлено ряд об’єктів, які мали б підпадати під охоронний статус, зважаючи на їх культурне і історичне значення. Тож одна з задач Центру – забезпечення доступу до цих важливих предметів архітектурної спадщини, викорситовуючи вже існуючий дизайн приміщення для пропозиції інклюзивних рішень. Наразі команда Центру облаштувала пандус та внутришнє середовище без порогів, щоб забезпечити доступ для людей з порушеннями опорно-рухової системи, і спільно з командою “Інклюзивної лабораторії” та консультантами РБЦ Безбар’єрна Україна працює можливими рішеннями адаптації вже існуючого простору.
Окрім роботи з фізичною доступністю простору, команда центру звернулась до нас, як до представниць проекту Інклюзівна лабораторія, для віроблення стратегії адаптаціЇ програм, експозиційних рішень, а також плануванням таких подій, які зацікавили б різноманітну аудиторію. Бар’єром може бути не тільки фізична перешкода, але й відсутність адаптованих програм і описових текстів, та мультисенсорних досвідів. Стратегія Львівського муніципального мистецького центру – намагатися втілювати комплексний підхід по забезпеченню доступності. Разом ми працюємо над створенням тактильних копій візуальних зображень, розробляємо елементи навігації (в місцях, де це можливо та доречно), забезпеченням контрастності і оптимізації візуальних матеріалів для сприйняття аудиторією з порушеннями зору. В процесі роботи з простором, тестуванням запропонованих рішень, ми плануємо продовжувати експеримент з перетворенням Центру у більш доступний.
Досвіди яких інституцій варто проілюструвати для ідеального результату в інклюзивності простору? Чи існує “золотий стандарт”?
Важлива теза для розуміння особливостей роботи з інклюзивними програмами: неможливо досягнути абсолютної інклюзивності. Тобто, звичайно, існують державні будівельні норми (ДБНи), і деякі неофіційні вимоги та поради консультантів, проте загальноприйнятого зразка безбар’єрного культурного простору не існує. Робота з публічними просторами – це взаємодія з місцями спільного, тому тут завжди йдеться про гнучкість, консенсус (що можливо не завжди), увагу до різних агентів простору, які подеколи мають протилежні потреби і побажання.
Ми почали займатися темою адаптації просторів після знайомства з колегами з Вроцлава (Польша) – організацією “Катеринка”, які займаються цією темою декілька років. Власне, по нашому запрошенню вони вперше співпрацювали з українськими культурними інституціями. Ми багато говорили про прості і бюджетні рішення, які будуть мати великий потенціал для досягнення сталого поширення і розвитку теми інклюзивності, а також про важливість та необхідність стресостійкості. Адже в умовах роботи, коли в Україні дискусія про інклюзивність дуже пожвавилась за останні три-чотири роки, виникає багато точок ідейних неспівпадінь, тому важливо прислухатись до опонентів і колег, усвідомлювати, що всі працюють в спільному полі та заради спільної мети. Адже доступний простір — це місце де зручно кожному і кожній.
Окрім Польщі ми знайомі з практиками колег з Німеччини, Швеції, зустрічались з колегами різних культурних інституцій, ділились знаннями і враженнями.
Є стереотип, що в історичній забудові неможливо створити безбар’єрний громадський простір. Як це вирішили у Центрі?
Завжди можна відшукати рішення, яке, якщо не забезпечить повної доступності, то дасть зрозуміти, що інституція дружня до кожного та кожної. Готовність персоналу комунікувати та допомагати зорієнтуватісь усім без винятку, базові навички правильного супроводу – це вже половина шляху до створення інклюзивного простору. До того ж, залежно від ситуації, правильно проінструктований персонал зможе допомогти людині потрапити до приміщення, якщо в неї є бажання та розуміння, що контент всередині буде для неї доступним.
Яка загалом ситуація по країні? Наскільки державні та муніципальні установи готові приймати відвідувачів з маломобільних груп населення (можна назвати вдалі приклади)?
Після резиденції “Гауде Полонія” у Любліні у 2018 році (в рамках якої ми співпрацювали з галереєю “Лабіринт”, яка є хорошим прикладом доступного простору), повернувшись в Україну, ми стали більш уважними до доступності програм і подій у сфері культури. Виявили дуже багато труднощів, які були результатом неуважності до теми інклюзивності, адже наші колеги часто не замислювались над цим. Складається враження, що на сьогоднішній день ця ситуація дещо трансформувалась, спостерігаємо багато позитивних зрушень у підходах та плануванні, та сподіваємось, що у інституцій з’являтиметься більше можливостей для втілення змін.
В цілому ми раді, що в Україні тема інклюзивності стала більш гучно звучати у публічному і медійному просторі. Нам дуже подобається проект “Ательє нормально” Стаса Туріни і Каті Лібкінд, цього року в PinchukArtCentre було представлено виставку за результатами робіт художників і художниць інклюзивної програми “Майстерні можливості”, львівський скульптор Тарас Попович ініціював майстерню по роботі з пластичним матеріалом для незрячих. До нас все частіше звертаються за порадами і контактами нові та вже існуючі інституції, і ми радіємо можливості поділитись напрацюваннями та разом винаходити найбільш вдалі рішення.