«Анімація арт-опору в окупації» – проєкт, що має на меті промоцію в інфопросторі художніх висловлювань херсонських митців і мисткинь, які пережили окупацію, або досі залишаються під прицілом ворога. Частина робіт є результатом «Резиденції в окупації», яку в квітні 2022 р. організувала арт-критикиня та кураторка Юлія Манукян. Тоді до неї долучилися художники_ці, що працюють з різними медіа, такими як живопис, графіка, фотографія, відео, інсталяція, тексти тощо, які хотіли не залишатися пасивними спостерігачами жахливих подій.
Вперше світ дізнався про незламність херсонських художників зі статті The Guardian: “Kherson’s secret art society produces searing visions of life under Russian occupation”. Було безліч перепостів і фідбеків, щирих слів підтримки та пропозицій допомоги. Але цього виявилося недостатньо. Так народилася ідея промоції херсонського «арт-опору» через сучасні медіа, аби знову і знову нагадати всім, що Херсон – це Україна!
Тепер, коли херсонська художня спільнота розпорошена по різних містах і країнах, соціальні медіа є такими, що дозволяють нам бути ближчими один до одного, розробляти спільні проєкти, ділитися болючим досвідом і мистецькими рефлексіями. Адже війна не тільки не спинила творчих людей, а й відкрила в них здатність до свідомого «культурного» спротиву. Його «анімація» допомагає вийти на значно ширші кола різноманітних спільнот будь-де. Оживлені сюжети картин і малюнків, створених херсонцями за часи окупації, увійдуть в серце кожного, хто любить і підтримує Україну.
Куратори проєкту:
Сергій Дяченко – дослідник історії Херсона та Півдня
Юлія Манукян – журналістка, кураторка ГО «Urban Re-Public» (Херсон)
Виставка роздруківок робіт 10 учасників_ць проєкту. Це:
Юлія Данилевська, Лі Білецька, Marka Royal, Mona, Олександр Жуковський, Ріна Храмцова, Олександр Печорський, Ольга Крючковська, Володимир Рейнхарт, Костянтин Терещенко, Вікторія Березіна.
*Проєкт «Анімація арт-опору в окупації», реалізований ГО «Urban Re-Public» (Херсон), підтримано в результаті відбору на відкритому конкурсі (re)connection UA, пілотного проєкту, який створений ГО «Музей сучасного мистецтва» у партнерстві з UNESCO та фінансується через Надзвичайний фонд спадщини UNESCO.
Фінансування продовження проєкту – «Анімація арт-опору в окупації: презентація» здійснюється зі Стабілізаційного фонду культури та освіти 2022 Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини та Goethe-lnstitut, goethe.de
Маріанна Таріш
Серія робіт «Декорації»
Декорація – цим словом найчастіше називають аксесуари театру, метою яких є створення ілюзії місця, в якому відбувається дія, що розігрується на сцені. Я фантазую про те, що «весь світ — театр абсурду», а ми заручники поганого сценарію в театрі життя, в якому є сусідами неадекватної країни, яка оголосила нам війну.
Поле бою (могилізація)
з серії «Декорації»
папір, пастель, олівці, лінер
2022
Тривога!
з серії «Декорації»
папір, пастель, олівці, лінер
2022
Олександр Печорський
Баби та Діди, 2022
Серія глиняних фігурок, що імітують стародавні кам’яні стели Херсонщини від Ямної культури до епохи половців. Вони сприймаються як захисники степу, воїни, висічені у каменю, атрибути та зброя яких говорять про те, у чому вони майстри. Тут присутня й гра слів, адже у тюркських мовах «баба» – це старійшина роду, тобто «дід».
Це сучасні їх аналоги – «техно-дід», «антиядерний дід», «антистресовий» та жіночі фігурки, що демонструють різні емоції.
Олександр Жуковський
Херсонський артобстріл
2011
ОРКупація
2022
Пукін (Ку-ка-ре-ку) 
Непроханий гість 
Гра в танчики (оригінал)
2011
Костянтин Терещенко
папір, олівець, 60х80 см
травень 2022 в окупації
Коли натовпам типів кажуть йти вбивати, й вони йдуть і вбивають, – волосся стає дибки. Я бачу кілька поколінь покалічених психічно, недорозвинених ментально інвалідів, які живуть у стані собак на ланцюзі. Я бачу державу, яка посадила їх на ланцюг з дитинства, мусорська держава, яка вирощує калік на догоду інфернальній волі меншості, абияк прикриваючи це світлими ідеалами та особливою місією народу. Я бачу родове дерево під яке століттями сцуть і гадять чорти, що мають владу, і народжуються отруєні вже в утробі покоління. Так народжується народ. Я це побачив, а потім намалював.
Mona
2022
Перехід – реакція на ракетний удар по Одесі в квітні 2022 р., в якому загинула родина — жінки трьох поколінь: 3-місячна Кіра, її мати, Валерія Глодан, якій було 28 років, та мати Валерії. Немовля в роботі перетворилося на новонароджену зірку.
Юлія Данилевська
Кахельна плитка, 15х15 см
Кахельні плитки Юлії Данилевської — страшна і водночас іронічна хроніка окупаційних «будень». Мисткиня малює маркером в коміксно-наївному стилі історії з життя, свої сновидіння, гендерно-чутливі рефлексії, відображаючи гіпермедійність нашої реальності, що захлинається від насилля, видимого і прихованого. Деякі картинки — майже меми, настільки точно вони цілять у больові точки соціуму і сьогодення. В її щоденник «My (de)occupation» увійшли як роботи, створені в окупації, так і кахлі довоєнного періоду — як фіксація того тривожного стану, в якому перебувало суспільство з 2014 р.
Вікторія Березіна
Щоденник «Чорна книга», 2022
Сторінки блокноту, графіка, колаж
Це щоденник війни, який я вела з першого дня війни в окупованому Херсоні. 7 місяців окупації… і кожен день ніс нові сенси. Це мої емоції та почуття, які я переживала під час війни, короткі та швидкі висловлювання, які допомагали мені не збожеволіти, моя особиста психотерапія. У найскладніші моменти відчаю я діставала щоденник і продовжувала наповнювати його… Я відчула на собі, як важко зібрати просто думки до купи та почати ділитися своїми емоціями. Але це потрібно робити, потрібно кричати на весь світ про те, що відбувається у нашій країні!
Olson Olberburg
Серія «Подивись»
комп’ютерний колаж, А3
27.03–28.03–29.03.2022
Перша комп’ютерна робота з початку війни. З 24.02 я хапалася за фарби декілька разів, це було дуже боляче, я фарбувала прямо по краплинам сліз. Потім була велика пауза у місяць. Багато моїх друзів-художників вже робили рефлексії на війну, а я хотіла і навіть пробувала, але не могла, мої руки тремтіли, а очі наливались сльозами. Тоді ми ховались від ракет і ще був інтернет, тож я вирішила спробувати розповідати про свої відчуття комп’ютерною мовою.
В перші дні війни ми всі намагалися розповісти про те, що відбувається, своїм знайомим і родичам з росії, думали, це допоможе зупинити війну, але мої родичі не вірили мені. Багато казали: «от скоро станете росією і будєт у вас хорошая жизнь».
В домі, в якому я жила, згорів сусідній під’їзд, померли люди. Окупанти обстріляли будинок і почалась пожежа, вони не пускали пожежну машину, а сусідам було страшно, ми всі були на зв’язку і людям потрібна була вся їхня мужність, аби наважитись вийти з квартири і врятувати людей… Врятували не всіх, перед будинком стояли розстріляні автівки з людьми, які не встигли з’їхати з дороги, по якій сунулися БТРи. Весь цей жах я бачила на власні очі, я їм показую, розповідаю, а вони – все фейк.
Тоді я створила серію «Подивись», взявши фотографії зруйнованих українських міст і фрагменти з одного зі своїх ручних колажів. Це був мій внутрішній крик.
Лі Білецька
Святкування на 9 травня мене завжди, м’яко кажучи, дивувало. Це ж така трагедія. Інша річ – день пам’яті.
Але не для русні, для якої це стало культом. Мало мене це турбувало, поки це було десь далеко у скажених сусідів. Інша річ, коли ти з ними закритий на одній території. І у них є зброя, а людяності немає.
Білборди з брехнею про «рускій Хєрсон», червоні ганчірки, завезені з Криму «радісні херсонці» для зйомок «побєдної» документалкі… Місто затамувало подих на 1,5 доби, аби тільки перечекати це божевілля.
Буча
Шок
біль
агонія
гнів
лють
ненависть.
Всі це емоції спопеляли мене. Мені дуже хотілось щось зробити. Хоч щось, коли вбити катів не було можливості. Картинка з’явилась. Я її втілила і відчула полегшення. Так я зрозуміла, що фотографія не тільки мій фронт, але і розрада.
У цій роботі 2 сенси. Перший – про другий чи третій день війни: ми всі в новинах. Бомбардують Україну, чути запеклий бій за Антонівський міст. Це кров українців, яку ти ніяк не в змозі зупинити. Вона проливається і проливається…
Другий – коли емоційний стан нищівно розхитаний, зв’язок з тілом розірваний. Все, що може випасти з рук – випадає, все, що може пролитись – проливається.
Безсилля. Я вже й не злічу, скільки разів воно мене збивало з ніг за всю війну. Збивало і каменем тягнуло на дно. Бо що можна вдіяти проти цієї нелюдської жорстокості. Ще й треба самій якось вижити. Але як виїжджаєш – легше не стає. Як зупинити звіра…
Володимир Рейнхарт
Час кавунового врожаю
2022
Атака кавунів-месників
2022
11 листопада ЗСУ увійшли до Херсона. Можна тільки уявити, як їх зустрічали люди, як відразу замайоріли наші прапори по всьому місту. І поки херсонці та всі, хто нас підтримує у світі, святкували цей історичний момент, анімований «Час кавунового врожаю» BBC Україна транслювала у прямому ефірі протягом усього вечора.
Кавун став «монопольним» брендом Херсонщини, його розповсюдження досягло майже світових масштабів, давши життя безлічі мемів і дизайнерських знахідок. Не дивно, що в такий день медійники обрали саме цей образ — як символ незламності херсонців. Що ж, врожай було зібрано чималий.