Проект Coassociativity складається з серії чорно-білих фотографій та кольорових картинок, виконаних у змішаній техніці. Всі роботи, що входять до проекту було зроблено протягом карантинного року художницею Мілою Шевченко та фотографом Данилом Проскуріним (Київ).
Частиною проекту є цикл робіт отриманих шляхом накладання на чорно-білу фотографію відсканованого акварельного малюнку (цифровий бутерброд) в телефонному редакторі Snapseed. Для Данила, що в основному фотографував людей, ця взаємодія стала можливістю подивитись на свої світлини не як на фінальний, але як на проміжний результат, як на підґрунтя для подальшої творчості. Для Міли це був новий досвід відштовхуватись в абстрактному малюнку від абсолютно конкретних предметних зображень, при цьому не копіюючи, навіть не трансформуючи їх живописними методами, а використовувати початкові зображення в якості первинного поштовху. В результаті важко сказати, чого в роботах більше: фотографії чи акварелі.
Чорно-білі фотографії можна розглядати, як доповнення цього циклу: деякі з них були використані безпосередньо, інші, фактично, є автопортретами митців, виконаними під час роботи над ним.
Мова також піде про книгу «КРИЦ» перший спільний проект трьох київських фотографів: Олександра Сінєльнікова, Тані Красної та Данила Проскуріна. Робота над проектом відбувалась протягом 2015 — 2017 років.
Ідея зробити серію про циркових артистів обговорювалась авторами давно, натомість матеріалізувалась спонтанно: біля будинку одного з них поставив свій шатер пересувний цирк “Артфлай”. Коли вони підішли до фургончику з написом “Каса” з проханням дозволу познімати, то одразу натрапили на директора шапіто — Валентину Архипівну Руденко (Архипівну). Віднеслись до них з насторогою. Мовляв різні ходять, потім пишуть різне. Але всередину на чай-каву-поговорити запросили, а за годину дали й дозвіл від начальства.
В перший день зйомок головним питанням було, чи в курсі Архипівна?
– В курсі? Ок, знімайте, тільки не плутайтесь під ногами…
Спочатку члени трупи ставились до чужинців з насторогою. До них придивлялись, але період взаємної адаптації минув дуже швидко. Артисти виявились дуже відкритими та невимушеними моделями. Десь після третього дня на фотографів стали чекати, травити циркові байки, розповідати про травми та закордонні гастролі. Чим далі тим ясніше автори книги розуміли, що їхнє спільне з цирком життя не на один сезон…