Кіно сьогодні перебуває в унікальній історичній ситуації. Пришвидшений пандемією розпад системи класичної кінотеатральної дистрибуції, здається, вже не здатні зупинити ні ультрависока роздільна здатність зображення, ні унія між кінозалом та ТРЦ. Інститут кіно майже втратив свої засадничі риси — досвід темряви та колективності.
Поруч з цим криза перевиробництва посилила стратифікацію фільмів. Блокбастери, «фестивальне», «галерейне», vod-кіно — існують в паралельних вимірах, частина з яких вже й не прагне належати до кінематографу, знаходячись в перехідному стані «транскіно».
У цій work-in-progress лекції піде мова про місце сучасного експериментального кіно в цій ситуації. Від часу історичного авангарду та відео-арту 1960-х цей вид рухомих зображень найпершим вийшов за межі ритуальності класичного кіно. Симбіоз фільму й сучасного мистецтва, мотиви «смерті кіно» в 1990-х та його «гібридизації» 2000-х лиш посилили виділення експериментального кіно в окремий феномен, який ще потребує осмислення.
Олександр Телюк — кінознавець, режисер, керівник кіноархіву Довженко-Центру. Автор статей про кіно. Співзасновник інтернет-журналу Cineticle. Співкуратор виставок музею кіно Довженко-Центру «ВУФКУ: Lost & Found» (2019), «Кричати! Кликати! Горіти!» (2020). Співупорядник видань «Кіноревізія Донбасу» (2017, 2018), «Чорнобиль (не)видимий» (2017), «Антологія української кінокритики 1920-х» (2018-2021). Співзасновник мистецького об’єднання ruїns collective. Режисер документальних та експериментальних фільмів. Учасник міжнародних кінофестивалів.