Запрошуємо на фінальну екскурсію виставкою Випадковості та монохроми. Тіберій Сільваші від кураторки експозиції, Каті Ситої.
Катя Сита – кураторка, мисткиня та співзасновниця першого міжнародного фестивалю колажу в Україні – @cutout.festival.
—-
У 2023 році трапилась моя випадкова зустріч з «Випадковостями» Тіберія Сільваші. Я мала забирати роботи для іншого проєкту й помітила на столі, на другому поверсі його майстерні, у куточку, незвичні об’єкти. Питаю: «А що це?», на що мені Тіберій, як дитина, чий «секретик» помітили серед розкиданих іграшок, відповідає – «мої випадковості». Те, як він це промовив, викликало в мене ще більше бажання розгледіти, як можна більше цих незвичних робіт. Я помітила, що більшість з них не мали підпису, і наче не мали початку та кінця: вони гармонійно лежали в хаосі майстерні, підкреслюючи важливість плям, пилу, тіні та всього, що грало та заповнювало простір. У цей момент я відчула, наче відкрила цілий світ, який непомітний з першого погляду, а творець цього всесвіту радіє як дитина, що є ще один спостерігач всього цього. Помітивши в моїх очах щиру зацікавленість, він додав : «Це нікому не цікаво… Галереї таке не показують, бо це неможливо продати». У мене вирвалось: «Я хочу це показати, я дуже хочу це показати».
На той момент, я сама експериментувала в такому напрямку і мені не потрібно було пояснювати, як це працює. Бо я вже знала, що це ціла філософія, але не маючи мистецької освіти, просто в це гралась. Коли побачила це в Тіберія, у мене склалися всі пазли і я отримала назву тому, що відбувається. Із Тіберієм Сільваші я познайомилась ще в 2012 році в його майстерні. Тоді я була серед колекціонерів та журналістів, які брали в нього інтерв’ю. На той момент перед нами стояли монохроми. Тоді я не серйозно сприйняла тексти, що лунали від Тіберія біля картин, мені здалось, що так багато говорити біля полотна з абстракцією – це дивно, наче заповнювати пустоту, яку глядач відчуває від роботи і не розуміє, що транслює автор. А через одинадцять років, у цій самій майстерні я вже «чую» сама те, що мені «говорять роботи» Тіберія і простір, який із цим всім взаємодіє. Випадковості стали для мене поясненням всього і без слів. Я відчула безмежну красу у свободі.
Тіберій своїми «випадковостями» наче підвів мене до нового, яке настільки просте, що далі за цим вже наче нічого не стоїть, проте це — ілюзія. Найвища точка свободи в мистецтві. Бо саме ця випадковість навіть не мала множини можливих варіантів. А ми спостерігаємо за філософією – це те, що могло б бути, але могло і не бути, тобто воно не є необхідністю, але з’явилось. І своїм існуванням закладає в нас бачити світ там, де, на перший погляд, є лише пляма.