У своїй практиці Даша Супер послідовно витісняє з об’єкта «людське», доводячи кераміку до стану холодного, фабричного глянцю. Її роботи імітують пластмасу – глянцеві форми «неприродних» кольорів без видимих слідів ручної роботи. Художниця діє як умовна працівниця конвеєра: працює з гіпсовими формами, залишає шви після виливки, технічно наносить фарби, свідомо обмежуючи палітру до набору штампованої привабливості – червоні нігті, жовте або чорне волосся, сині очі.
Персональний образ «Даші Супер» у цьому проєкті не є автопортретом, а сконструйованим образом – візуальним уособленням її доробку, що розчиняє, розкладає й розщеплює ознаки авторської ідентичності. Художниця працює з гламуром як із принципом відбору й ущільнення образів: багатовимірний досвід жіночності, бажання та дистанції перетворюється на впізнавану систему знаків. Вона вирізняє у візуальній культурі іконічні фрагменти – нігті, вії, локони, слід помади – і поводиться з ними як із культовими реліквіями, що існують автономно від людини, але зберігають зв’язок з ідеалізованим образом. Так виникають об’єкти‑атрибути, що залишаються нетактильними, стерильними.
У цьому виставковому проєкті, що збирає роботи, створені впродовж останніх двох років, Даша фіксує не стільки модель жіночності, скільки механіку її тиражування. Гіперфемінінний образ, народжений американською масовою культурою 1950‑х і рекламною індустрією, стає інструментом знеособлення: складність досвіду витісняється набором ознак, які легко зчитуються й тиражуються, але майже не допускають нюансів. Матеріал, що асоціюється з дотиком і теплом, перетворюється на холодну оболонку – носій символів без «зворотного зв’язку». «Еротичність» у цьому всесвіті завжди трохи неможлива: вона існує як проєкція на гладку, глянцеву поверхню і майже не передбачає реальної взаємності.
Йдеться не про утвердження певного ідеалу жіночності, а про фіксацію того, як цей ідеал виробляється, спрощується й комерціалізується через серію повторюваних деталей. Керамічні голови, локони, нігті та вії виступають не «правдивішою» альтернативою масовій культурі, а її перебільшеним віддзеркаленням: у цій надмірній глянцевості стають видимими механізми стандартизації, фетишизації й відчуження, які зазвичай лишаються непомітними.
Кураторка проєкту – Ілона Демченко.
Керівниця проєкту – Ляна Мицько.
У співпраці з Данилом Павлієм за підтримки компанії «2D».
Даша Супер — художниця. Народилась у Львові, живе і працює у Львові. Навчалась на кафедрі художньої кераміки у Львівська національна академія мистецтв. Працює з керамікою з 2020 року. Проводить заняття з декоративної кераміки.
Виставки:
2025 — «Зроблено з любов’ю», галерея «Товари з Європи», Львів.
Ілона Демченко — кураторка й менеджерка культури, програмна директорка Jam Factory Art Center у Львові. Реалізувала низку міждисциплінарних проєктів в Україні та Європі, зокрема була продюсеркою українського національного павільйону на Венеційській архітектурній бієнале 2025 року та кількох міжнародних культурно‐дипломатичних ініціатив. У своїй практиці зосереджується на міжнародній співпраці та розробці довгострокових, стійких форматів підтримки мистецьких спільнот у воєнний час.
Ляна Мицько — директорка Львівського муніципального мистецького центру та Центру міської мобільності, керівниця культурних проєктів. З 2009 року займається створенням концертів, фестивалів, просторів спільнототворення, підтримкою та розвитком українського мистецтва.